пʼятниця, 21 квітня 2017 р.

Контрольна робота  з літературного читання №7.
(Робота з літературним твором (письмово))
Учениці (учня) 2 класу ________________________________________

1. Прослухай текст. Стеж за читанням по тексту.
Вершники
— Ге-е-ей! Ге-ей!.. — бігли хлопці на конях. — Ге-­ей, козаки, вирушаємо в похід!
А попереду ватаги — Павло Світивода. У нього — найбуйніший кінь. Ледве в руках його тримає — та­кий дебелий сонях! А позаду він вигнутий, мов лук, ще й із лійкою. Жене його, того соняшникового коня, Павло Світивода, а бачить себе на справж­ньому Буяні. Летить, аж вітер у вухах свистить. Тіль­ки курява стовпом устає.
— Ге-е-ей! Ге-ей!.. — гукає ватаг. — У по-о-о-охі-і-ід!..
І мчить ото ватага вершників по шляху, мчить-гомонить, мов котиться волохатий вихор до самого ланка, до золотистої стяги квітучих соняшників.
— Сті-і-ій! — ватаг велить, і вся ватага зупиняється. Поволі сідає пил, і крізь його імлу вимальовують­ся постаті завзятих комонників.
— А що я казав? Таки повертаються за сонцем!..
— Та ні-і... Стоять на місці. Як дивилися годину тому на Курячу гору, так і дивляться.
— Онно, диви! .. оцей крайній геть повернувся...
— Може, хтось в'язи скрутив...
— Що ти мені балакаєш?
— А глянь...
Справді, хтось, видно, хотів виламати соняха, та тільки шматок відщипнув. Тому й голову повернуло.
— Добре, — каже Павло Світивода. — Пропоную дослід. Скільки нас усіх? Раз, два... Семеро. Так от. Чергує кожен по годині. Спостерігає. Записує. А ми щогодини змінюємо вахту і позначаємо, на скільки соняхи повернули свої голови: чи встигають за сон­цем, чи ні. Тягнемо жеребки.
На листочках із лободи понаписували цифри від 1 до 7 та й повкидали в картуз. Підтрусили, пере­мішали.
— Тягніть.
Випало Петрусеві першому чергувати, а Павло­ві — останньому.
— Мені й належить підсумки підбити. Позначай­те, куди ж дивляться соняхи. Тепер Петро лишаєть­ся а ми — е-е-ей!..
І покотився гомінкий волохатий вихор від ланка до села.
Петро спочатку сидів собі в затінку соняхів, аж чує — музика. Така мелодійна, тиха, задушевна. Підвівся. Згори долинає. Глянув угору, а перед ним — здоровецька сонячна планета. Хм... Як диви­тися звіддалік, то соняшник — мов сонце. А зблизь­ка — мов планета з протуберанцями сонця. Соняч­на планета. На ній густо стоять квіточки з коронами, на ті корони сідають бджілки й виграють свою не­повторну музику. Аби ці квіточки не розсипались, їх туго стягує в один кошик віночок зелених листочків, а кружка тріпотять яскраві золоті стрічечки, мов за­кликають тих невгамовних бджілок:
— Сюди по медок, сюди!
Чим більше Петро усе це роздивлявся, тим далі його захоплювали дивні думки: як усе це мудро влаштовано!
Тут прикотився гомінкий волохатий вихор і почу­лося Павлове:
— Ну що? Помітив?
— Га? Хіба вже година минула?
— Навіть більше. Ми й так забарилися, поки ко­ней у ставку напоїли.
— А я й незчувся...
— Гаразд! Здавай чергування Миколі, та й поїдемо.
— Я не поїду. Я ще на одне чергування залишусь.
— Ну, лишайтеся вдвох. А ми — ге-е-ей, козаки!..
Волохатий клубок покотився від ланка до села.
А Петрусь узявся виповідати Миколі ті дивні спо­стереження.
Дмитро Чередниченко
2. Виконай завдання.
Обери та познач правильну відповідь.

11.     Хто був попереду ватаги хлопців?
         А  Микола
Б  Петро
В  Павло

22.     Яких коней мали вершники?
         А  справжніх
Б  соняшникових
В  дерев'яних

33.     З'єднай стрілками відповідні порівняння.

Соняшник —           •    •  мов яскраві золоті стрічечки.
Пелюстки                 •    •  гомінкий волохатий вихор.
соняшника —
Ватага хлопців на     •    •  мов сонце, мов— планета.
соняшникових конях
4. Запиши, які дивні думки охоплювали Петра.