Контрольна робота  з літературного читання №7.

(Робота з літературним твором (письмово))

Учениці (учня) 2 класу ________________________________________

1. Прослухай текст. Стеж за читанням по тексту.

Вершники

— Ге-е-ей! Ге-ей!.. — бігли хлопці на конях. — Ге-­ей, козаки, вирушаємо в похід!

А попереду ватаги — Павло Світивода. У нього — найбуйніший кінь. Ледве в руках його тримає — та­кий дебелий сонях! А позаду він вигнутий, мов лук, ще й із лійкою. Жене його, того соняшникового коня, Павло Світивода, а бачить себе на справж­ньому Буяні. Летить, аж вітер у вухах свистить. Тіль­ки курява стовпом устає.

— Ге-е-ей! Ге-ей!.. — гукає ватаг. — У по-о-о-охі-і-ід!..

І мчить ото ватага вершників по шляху, мчить-гомонить, мов котиться волохатий вихор до самого ланка, до золотистої стяги квітучих соняшників.

— Сті-і-ій! — ватаг велить, і вся ватага зупиняється. Поволі сідає пил, і крізь його імлу вимальовують­ся постаті завзятих комонників.

— А що я казав? Таки повертаються за сонцем!..

— Та ні-і... Стоять на місці. Як дивилися годину тому на Курячу гору, так і дивляться.

— Онно, диви! .. оцей крайній геть повернувся...

— Може, хтось в'язи скрутив...

— Що ти мені балакаєш?

— А глянь...

Справді, хтось, видно, хотів виламати соняха, та тільки шматок відщипнув. Тому й голову повернуло.

— Добре, — каже Павло Світивода. — Пропоную дослід. Скільки нас усіх? Раз, два... Семеро. Так от. Чергує кожен по годині. Спостерігає. Записує. А ми щогодини змінюємо вахту і позначаємо, на скільки соняхи повернули свої голови: чи встигають за сон­цем, чи ні. Тягнемо жеребки.

На листочках із лободи понаписували цифри від 1 до 7 та й повкидали в картуз. Підтрусили, пере­мішали.

— Тягніть.

Випало Петрусеві першому чергувати, а Павло­ві — останньому.

— Мені й належить підсумки підбити. Позначай­те, куди ж дивляться соняхи. Тепер Петро лишаєть­ся а ми — е-е-ей!..

І покотився гомінкий волохатий вихор від ланка до села.

Петро спочатку сидів собі в затінку соняхів, аж чує — музика. Така мелодійна, тиха, задушевна. Підвівся. Згори долинає. Глянув угору, а перед ним — здоровецька сонячна планета. Хм... Як диви­тися звіддалік, то соняшник — мов сонце. А зблизь­ка — мов планета з протуберанцями сонця. Соняч­на планета. На ній густо стоять квіточки з коронами, на ті корони сідають бджілки й виграють свою не­повторну музику. Аби ці квіточки не розсипались, їх туго стягує в один кошик віночок зелених листочків, а кружка тріпотять яскраві золоті стрічечки, мов за­кликають тих невгамовних бджілок:

— Сюди по медок, сюди!

Чим більше Петро усе це роздивлявся, тим далі його захоплювали дивні думки: як усе це мудро влаштовано!

Тут прикотився гомінкий волохатий вихор і почу­лося Павлове:

— Ну що? Помітив?

— Га? Хіба вже година минула?

— Навіть більше. Ми й так забарилися, поки ко­ней у ставку напоїли.

— А я й незчувся...

— Гаразд! Здавай чергування Миколі, та й поїдемо.

— Я не поїду. Я ще на одне чергування залишусь.

— Ну, лишайтеся вдвох. А ми — ге-е-ей, козаки!..

Волохатий клубок покотився від ланка до села.

А Петрусь узявся виповідати Миколі ті дивні спо­стереження.

Дмитро Чередниченко

2. Виконай завдання.

Обери та познач правильну відповідь.

11.     Хто був попереду ватаги хлопців?

         А  Микола

Б  Петро

В  Павло

22.     Яких коней мали вершники?

         А  справжніх

Б  соняшникових

В  дерев'яних

33.     З'єднай стрілками відповідні порівняння.

Соняшник —           •    •  мов яскраві золоті стрічечки.

Пелюстки                 •    •  гомінкий волохатий вихор.

соняшника —

Ватага хлопців на     •    •  мов сонце, мов— планета.

соняшникових конях

4. Запиши, які дивні думки охоплювали Петра.